До війни
Володимир народився у місті Каховка, що на Херсонщині. Вступив до технікуму у своєму рідному місті, а після його закінчення вирішив податися до Київського політехнічного інституту. З юних років Володимир цікавився військовою справою. Навчаючись в університеті, він записався на військову кафедру та успішно її закінчив.
Під час подій на Майдані Володимир просто не міг стояти осторонь, тому із побратимами брав активну участь у Революції гідності, будував барикади. Коли почались розстріли людей, Володимир знаходився у самому епіцентрі зі своїми друзями і однодумцями.
У 2015 році Володимир пішов з посади інженера-конструктора та записався добровольцем на фронт. На початку військової кар’єри був замполітом у 14-й ОМБр ім. князя Романа Великого. Працюючи на передовій, Володимир показав, що може більше, тому згодом його призначили командиром взводу розвідки.
Поранення
Під час виконання бойової задачі в районі села Ясне біля Донецька Володимиру з побратимами довелося вийти в сіру зону, в якій знаходилися заміновані позиції сепаратистів. Володимир наступив на одну з мін. Йому відірвало ліву ногу, а права була понівечена, також сильно постраждала ключиця. Попри це, Володимир деякий час ще залишався у свідомості після вибуху і сам зробив собі знеболювальний і кровоспинний уколи. У критичній ситуації воїн зміг пояснити хлопцям з підрозділу маршрут виходу. Його несли два кілометри на ношах до медичної машини. В лікарні довелося ампутувати праву ногу повністю, а ліву — до коліна.
Реабілітація
Свої перші протези Володимир отримав в Україні. Йому знадобилося всього півтора місяця, щоб почати повертатися до звичного темпу життя. Трохи звикши до протезів, Володимир перейшов до тренувань, а після адаптації почав брати участь у різних змаганнях для людей з інвалідністю, включаючи «Ігри героїв». Вітчизняні протези не підходили для важких спортивних навантажень, тому треба було шукати інше рішення. З допомогою американського фонду “Revived Soldiers Ukraine”, що займається медичною реабілітацією поранених українських солдатів, були зібрані кошти на нові протези для Володимира. Фонд допоміг мужньому розвіднику отримати дві протезові ноги, які обійшлися у 12 500 доларів США. Для лікування та реабілітації Володимир їздив до Орландо (Флорида) у центр Prosthetics & Orthotics Associates.
Спадок
Після демобілізації, отримавши землю, Володимир збудував дім, а потім відкрив поруч власну станцію техобслуговування, де ремонтував двигуни. Участь у змаганнях серед адаптивних атлетів тримала його в спортивному тонусі та підіймала силу духу.
У лютому 2022 року Володимир повернувся до лав ЗСУ як доброволець і приєднався до організації «Бучанська варта». Разом з іншими воїнами вони брали участь в організації та подальшій обороні міста.
27-го лютого відбувся важкий бій у Бучі. Хлопцям вдалося підірвати два ворожих БМД та певну кількість живої сили супротивника. Бій був нерівним, і захисникам довелось відходити. Проте Володимир Ковальський залишився. «Відходьте, хлопці, я прикрию» — це були його останні слова.
Володимир був одним із перших героїв оборони Бучі. Завдяки діям захисників була затримана ворожа колона, що прямувала в бік Києва. Володимир Ковальський посмертно отримав звання «Почесний громадянин міста». Його поховали разом з іншими городянами у братській могилі. Пізніше героя перепоховали на Алеї Слави у Бучі.